Згадав я Миргород, згадав рідне село.
Щось у дитинство потягнуло, понесло.
І вже бабуся мене до Зеликів веде,
Знайомить з хлопцем, що у Зеликів живе.
Павло, той хлопець, так само жив в бабусі,
То й стали ми по проміж себе друзі.
А вже з Павлом до Білозерських надійшли,
А там в гостях сиділи Шурдаки.
Ці Шурдаки, по між собою, рідні є брати,
Як будеш на Низу, не важко їх знайти.
Зненацька так з’являлись в мене друзі,
Ми йшли на Низ, і в дурня грали там на лузі.
Село моє, Сорочинці на Пслі,
Про це село, вважаю, знають всі.
Великий Гоголь був із нашого села,
Тож про село дізнався Світ з його пера.
Щє й досі ярморок проходить на селі,
І для селян то є найкращі, мабудь, дні.
Яку обнову хто на ярмарку придбає,
А хто і свій товар на гроші обміняє.
На ярмарок Сорочинский багато де хто йде,
На ярмарку обов'язково кожен щось знайде.
На Сорочинскім ярмарку і я не раз бував,
Та із речей собі я щось там купував.
Великі Сорочинці, ти в мою душу увійшло,
Із сіл усіх для мене, найкраще ти село.
І скільки по Землі мені випаде ходити,
Великі Сорочиці, я буду Вас любити. |
